Талант - не товар
На фоні самолюбовання деяких істот самими собою і впевненості у власній унікальності і комплектації неповторних талантів. Не розумію самопіару такОГО рівня.
Чи дякувати чи у долі прощення благати,
Що я не така як сьогодні поети,
Мене не розбирають на модні цитати,
Не полоню собою сторінок в інтернатах
Ніхто не створить у фейсбуці групи,
Де я настрочу чергових віршат,
Мене не запостять контактові трупи,
Що люблять присвоювать і так плагіат…
Мене ніц не мучить ця дивная слава,
Сомнітєльно, шо так вийде з мене другий Кобзар,
Я віршами не кічусь і того – я красава,
Що не збираюсь робити з таланту товар…)))))
Маю кілька таких знайомих, що стосується не тільки поетів (фотографи, діджеї, гітаристи, контрабандисти))). Їхні розсили у приват і пабліки імені самих себе задовбали слєгонца. Прагнення до слави? Можливість цим заробляти бабулюсічки? Що ними керує?
Чи дякувати чи у долі прощення благати,
Що я не така як сьогодні поети,
Мене не розбирають на модні цитати,
Не полоню собою сторінок в інтернатах
Ніхто не створить у фейсбуці групи,
Де я настрочу чергових віршат,
Мене не запостять контактові трупи,
Що люблять присвоювать і так плагіат…
Мене ніц не мучить ця дивная слава,
Сомнітєльно, шо так вийде з мене другий Кобзар,
Я віршами не кічусь і того – я красава,
Що не збираюсь робити з таланту товар…)))))
Маю кілька таких знайомих, що стосується не тільки поетів (фотографи, діджеї, гітаристи, контрабандисти))). Їхні розсили у приват і пабліки імені самих себе задовбали слєгонца. Прагнення до слави? Можливість цим заробляти бабулюсічки? Що ними керує?
10 коментарів
І взагалі хто може бути суддею?
непублічні Маргінали, покинуте покоління які ніколи нікого не осудить і ніколи уже не буде потрібне — ось головна проблема.
Бо найбільш правильне місце для всіх «правильних» людей це сміттєзвалище, разом з іншими покинутими речима…
Мені здається, що є більш важливі речі, ніж публічно ганити якесь явище, яке не можна змінити своїми силами.
Можливо я й помиляюсь. Але середовище творить своїх героїв, або творить нове середовище. Це обєктивний процес, його не мож змінити, на нього можна лише впливати через волю…
— О, вот и почитатель явился! — воскликнул он, еще издали завидевМаленького принца.
Ведь тщеславным людям кажется, что все ими восхищаются.
— Добрый день, — сказал Маленький принц. — Какая у вас забавная
шляпа.
— Это чтобы раскланиваться, — объяснил честолюбец. — Чтобыраскланиваться, когда меня приветствуют. К несчастью, сюда никто не
заглядывает.
— Вот как? — промолвил Маленький принц: он ничего не понял.
— Похлопай-ка в ладоши, — сказал ему честолюбец.
Маленький принц захлопал в ладоши. Честолюбец снял шляпу и скромно
раскланялся.
»Здесь веселее, чем у старого короля", — подумал Маленький принц.
И опять стал хлопать в ладоши. А честолюбец опять стал раскланиваться, снимая шляпу.
Так минут пять подряд повторялось одно и то же, и Маленькому
принцу это наскучило.
— А что надо сделать, чтобы шляпа упала? — спросил он.
Но честолюбец не слышал. Тщеславные люди глухи ко всему, кроме
похвал.
— Ты и в самом деле мой восторженный почитатель? — спросил он
Маленького принца.
— А как это — почитать?
— Почитать значит признавать, что на этой планете я всех
красивее, всех наряднее, всех богаче и всех умней.
— Да ведь на твоей планете больше и нет никого!
— Ну, доставь мне удовольствие, все равно восхищайся мною!"