Любіть своїх дідусів

Бл.ха муха, діду, мама знову плаче. На Різдво приходили колядники. Дядько з татом обізвали їх «нездалими», вхопили баян і пішли колядувати, а мама плакала. Плакала, казала, що ти дуже сильно любив такі свята. Зібралися шестеро дітей твоїх і шестеро внуків, і бабуся була, а тебе не було… вже третій рік. Ти собі знав що таке Херсон і Стамбул, зачитував мені Біблію, роздумував про Канаду, коли просто складав на купу сіно...

Я дожила до 20 років, а тебе ні разу не спитала — чого тебе все життя називали Володьком, якщо ж ти Яромир у паспорті?))) Як було дожити до 20 років і не мати з тобою жодної фотографії?.. Я навіть не знала, коли в тебе день народження. Останнє що мені пам’яталося найяскравіше як ти, вже будучи у інвалідному візку, міцно стискав мені руку і ховав у кишені маленький чорний еспандер, то була твоя єдина можливість тренуватися. Той еспандер зараз у мене.

Я ніколи не казала тобі як сильно тебе люблю, дідусю, бо ніколи не задумувалася про це… а на Різдво знов приходили колядники...

Погана, погана онука…