В погоні

Я щовечора лягаю спати майже із сльозами на очах. Ще стільки всього не зроблено, не встигнуто. Цілий рік життя змарновано на роботу, яка забрала кілограми тіла і нервові клітини мозку. Скільки малюнків не намальовано, скільки віршів не написано, скільки мрій не перемріяно і не реалізовано. А все тому, що хотілося їсти. Іноді їсти хочеться так, що забуваєш про те, що не «хлібом єдиним»… і витрачаєш своє життя на гонитву за капустою. А цього дня, я бігла, бігла, робила все, що люблю, і все таки не все переробила. важливо знати, що в тебе є завтра. Завтра — це як рахунок у швейцарському банку. Лише ніхто з нас, не може бути впевненим в тому, що воно у нас є.

Чомусь у 23 роки все частіше оглядаюся чи не занадто з легким багажем за спиною я крокую по життю?.. Чи є в мене там у рюкзаку палатка, аптечка, питна вода. Їжа там періодично є, але вона зникає, залишаючи після себе тільки смак приправ.

Боюся витратити життя на пусті речі, пустих людей, пусту країну зрештою. Хочу дихати на повні груди не на 9 поверсі, а десь на вершині Джомолунгми і хай тиск розриває судини. Хочу падати не з висоти власних підборів на асфальт, а як мінімум на дно Маріанської впадини. Я хочу прожити життя, а не проіснувати. Знайти на дні океану піратський скарб і витратити його на лабораторні дослідження ракових клітин. Боюся багато спати. Сни треба не бачити, а реалізувати. Не лишаючи місця і часу для кошмарів. Боюся сірих людей. вони тушать цей світ, а його треба підпалювати і штовхати вперед цю велику вогненну кулю. Країно, не ставай пустою, бо ніхто з усіх моїх «я» не схоче тебе штовхати...

Безглуздо сподіватися, що в тебе в житті ще на все вистачить часу. Як знати, що сьогодні ти не прожив вже половину життя, чи сьогодні навіть не твій останній день? навіть якщо тобі всього 18… Життя — це як радісний рак. Рано чи пізно серце перестане битися, і ніхто замість тебе не почне їсти здорову їжу, робити ранкову зарядку, миритися з мамою і татом, одружуватися, звільнятися з огидної роботи, читати цікаві книги. Знаходячи тисячу відмазок для свого нічим не заповненого життя — знай, що ти просто переводиш чисте повітря в той час як хтось під смогним небом Гонконга чи Кривого Рога намагається посадити для тебе дерево, прочитати для дочки казку, чи відремонтувати лавочку у сусідньому сквері. Проживаючи повне, насичене життя, ти ж проживаєш його не тільки для себе....

Я в погоні за щастям.