Твоя душа в зелених паростках весни...

Твоя душа в зелених паростках весни,
моя душа у хмарах чистить крила,
коли ти спиш, ковтаєш свої сни,
я бавлюся з зірками, що є сили....

Ти встанеш зранку, проводжаючи зорю,
і умиваючись чекатимеш новини,
тоді, коли я вже так мирно сплю,
коли мене на сон грядущий роси вмили..

Ти чогось ждеш від нового світанку,
і йдеш вперед у пошуках пригод,
тоді, коли у мене ні вечорів ні ранків,
лише зітхання білі замість насолод.

Кудись біжиш і смішно падаєш на сходах,
і папірці розлітаються як сніг,
а біля мене квітень босий й хороводи,
цвіту з вишень, що нахилила я тобі до ніг...

Крізь сірий гул машин мчить твоя автівка
ти на роботу, а я туди в блакить,
бо лиш вона мій прихисток, моя домівка...
Яка ж ти довга, о невблаганна мить!!!

Знайди мене в частинці свого серця,
не забувай мене в буденності своїй,
нехай мій голос бодай в тобі на мить озветься,
нехай він не розтане у імлі сліпій...

Іди до мене, спіймай весняні хмари,
іди туди, де моя заспана душа,
бо зараз ми як дві легкі примари,
та ти живий, а я вже не жива....