Подругам...

Рядки безглузді скопом в голові,
Єдині ви, хто вміє їх прибрати,
Коли горю вкусити й цілувати,
Ви – мої козирі, заховані у рукаві…
Чому Ви так далеко обидві?

Мені думок розумних так не вистачає,
Втирання сліз, на кухні балачок,
Збираю жменю болю в кулачок,
І знову вас у вікна виглядаю,
Дівчата мої, я вас так чекаю!!!

У нашім місті купу снігу намело,
І я в нім грузну, наче у болоті,
По вухах у турботах і роботі,
Лиш іноді від смс тепло,
Лікує моє зламане крило…

Можливо, десь не знала зустрічам ціни,
Замало часу з вами провела,
Чи невдячною і егоїсткою була,
Я пам’ятаю наше останнє «восени»…
Прищепко в серці, прошу не тисни!!!!

Між нами неможливості кордонів,
Всі негаразди, візи, паспорти,
Не можу я прибігти чи прийти,
І щось відбійним молотком тлумачить скроні
Нас глушить тиша…тиша телефонів.

Мої джерела, солодких двох криниць,
Мої порадниці в миттєвості печалі,
До вас би прилетіть за сині далі,
І подолати перешкоди всіх границь…
Без вас життя – це маски, та без лиць…

19.12.2012