Запізнілі мрії

"… я б тебе дощем заколисала,
з липи чаєм кинула б в похмілля,
музику по нотах розписала,
з звуків тих, що нашуміло гілля.

Всі краплини барабанять в стріхах,
я тебе на рученьках гойдаю,
лиш роса спочине на повіках,
я  цілую… а тебе немає...."

Ти могла б і бігати й всміхатись,
кучері від вітру поправляти,
у сімнадцять вперше закохатись,
і стареньку матір обнімати.

Та ніхто не назбира малини,
нікому млинців наготувати,
бо нема маленької людини,
що й не встигла нею побувати...

Лиш дівча сіреньке під будинком,
плакало й кидалось у похміллля,
так ридало, що здригалась спинка,
в звуках тих, що нашуміло гілля…