Європейськими дорогами, або Там, де закінчується Україна (частина 1)

Усе банально. Україна у прямому сенсі має здатність закінчуватися. Раніше, коли ти не виходиш за її рамки – то і увесь світ обмежується любов’ю до Батьківщини. Сидиш собі в Чернівцях, так би мовити і тащищся від Резиденції Буковинських митрополитів, та й тішишся, що не на сході живеш. Принаймні в мене так було.

Закордон з’їздити не виходило якось. В Універі в свій час на практику до Польщі поїхали ті, у кого були зв’язки в деканаті, а мені помахали ручкою. А я працювала. Працювала, щоб оплатити собі навчання і студентські примхи, тому не те, що на поїздки заграніци, на оформлення закордонного паспорту не вистачало. Мій Всесвіт обмежувався рідними степами, лісами, озерами, відео в Інтернеті і пусканням слюньок на чужі подорожі.

Тому ця поїздка, яку я здійснила, фактично є одним із найяскравіших моментів мого життя. Моє вперше, так сказать. Вона вийшла абсолютно спонтанною – фактично сюрпризною. Передчуття були тривожними і мені було страшно, а раптом це все не для мене, я загублюся чи взагалі нас продадуть на органи? Так-так, саме такі дурощі були в мене в голові. Ну а чого Ви хочете? Чи випадків таких мало було?)

Загалом зібрала я своє шмаття  у валізку і гайда на ЗД вокзал, де нас мав чекати автобус. Під’їжджаємо, усьо на мєстє, контингент не буйний, роздають страховки. В мене перша паніка – кажуть, що паспорти роздадуть на угорському кордоні. До кордону я їду у легкій тривозі і запитаннями «Вже приїхали? А тепер?».

Наш екскурсійний тур організовувало турагенство «Десадмі». Не сочтіть за рекламу, але за смішні гроші організувало все як має бути, я дуже задоволена і навіть приємно шокована – після деяких відгуків про українських тур операторів.

Гід Женя не дозволяв нам сумувати, збирав нас як заблудших кошенят по заправках, зупинках, екскурсіях, давав гарні поради стосовно того де краще обміняти валюту і де як себе поводити. Але все по порядку.

 Дотрусило наш комфортабельний автобус до кордону, саме дотрусило!!! Наші паспорти(які нам таки роздали-фух!!) митники швиденько зібрали-роздали, не дуже то й цікавилися чи вивозимо ми з країни картини -  я про те, що не оглядали автобус – люблю давєріє. Ми переїхали через річку Тису і….всьо. Туалет уже по сім грівен чи 100 форинтів чи 50 євроцентів, кому як удобніше. Я собі думаю, ну не так вже й сильно хотілося!  Але…. Угорські митники вирішили підігріти мої пристрасні бажання. Ще хвилин сорок ми чекали, поки дама в синьому засяде в свою кабінку і почне перевіряти наші документи і ставити штампи. Я в той час весело витанцьовувала на холоді і читала висячі оголошення. Хм…в них Україну вважають країною третього світу. І для цих країн згідно недавнішнього положення уведено нові порядки – зокрема у підозрілих осіб можуть брати відбитки пальців при в’їзді в Угорщину. В нашому турі,  правда, обійшлося, моє лічіко не сочлі падазрітєльним – ну і на тім радість. Угорці вже уважніше оглянули, що це ми намагаємося пропхати через кордон у своїх чемоданах. Гід нас повідомив, що в Угорщину з недавніх пір заборонено увозити м’ясо-сало-ковбаси та фрукти, тому я бачила по фейсах деяких сусідів, що вони дуже переживають за сосиски в багажі. Ха, а я таки провезла 2 яблука!!! Мама ама крімінал!!!

Далі гід згадав про Д’юті Фрі. Думаю, ну нарешті гляну на це чудо торгового промислу! Що? Пачка снікерсів 9 євро???? Простітєізвінітє…По алкогольному відділу я пройшла як на екскурсії, льогко і не заморачіваясь над пріятними названіями. Ще Женя каже, що зупинимось, аби оплатити угорські дороги? Тю, думаю, а це для чого (я ж село)? Виявляється в Європі платять за автомагістралі. Ну і кошти, відповідно надходять до бюджету і йдуть на їх впорядкування. Виїжджаємо, а я про себе «щас, подивимось за що ми платимо»… Тут маленька ремарочка про те, що мої знання про Угорщину закінчувалися на Шандорі Петефі, Ференці Лісті, чардаші і Імре Кальмані. Цю країну, оскільки вона не так далеко від Юкрейн вважала якоюсь на зразок Польщі (хоча там я теж не була, але чула багато), готувалася побачити там відбитки легкої совєччини, трохи бідності….але ж не з такими,*****, афігенскими дорогами!!! А ось і він  — перший культурний шок, так би мовити. Україна з розбитою грунтівкою залишилася на мості. Рівне асфальтоване угорське полотно, по якому мчиш автобусом і навіть не відчуваєш. Автобус котиться, а тим часом  я сиджу з роззявленим ротом біля вікна. Яка ж Угорщина красиво…раціональна! Варто побачити як кожен шматочок поля, лісу, почищений, засіяний, впорядкований….фактично кожне деревце, хто їздив зі мною – не дадуть збрехати – підрізане, почищене/

.

 Сітками закрита природа від магістралей  — щоб тварини не калічились на дорогах, а через магістралі мостики перекинуті. Виникає питання, навіщо? В чистому полі мостики – людей ж нема! Женя пояснює, що це теж для тварин, для того щоб не перешкоджати їхній міграції, а попід землею тунелі для рептилій: жаб, змій, ящірок…Знаходжу свою челюсті під сидінням і роздумую над тим, чи можливо таке, щоб  в Україні хтось піклувався про жаб. Не бачила такого і чи побачу? За вікном майорять вітряки, багато вітряків, шалені кілометражі і всюди вітряки. Угорці використовують енергію вітру – дійсно це економно, і шкода природі відсутня. Задумуюся знову ж таки над Україною – бюрократія. Щоб встановити вітряк потрібно вкласти договір з державою про це – зокрема урегулювати те, що держава повинна повертати частину коштів тій людині, що зкидує частину енергії від вітряка у мережу. Як Ви розумієте в Україні можновладцям і власникам потужних енергокомпаній це просто невигідно. А про те, що ресурси вичерпуються і народ травиться – нікого це не цікавить, та і народу це теж байдуже. Природно-ресурсний потенціал у України був значно потужніший за угорський, проте нині Україна Угорщині не рівня. Якщо я щиро вважала, що Україні потрібно років максимум 10-20, щоб піднятися  на європейський рівень, то зазирнувши через кордон, хай і ненадовго, розумію, що років 40 – мінімум – і це лише стосується Західної України. Сходу потрібно буде працювати над собою ще з років 80. Працювати навіть у  плані психології. Простий приклад заїжджаємо у перше місто, у Мішкольц – Тапольце, аби відвідати термальні купальні – перше, що кидається у очі – акуратні будиночки, побудовані просто, але зі смаком, у лоні природи, а не природа на фоні будинку. Потім рівняю з нашими буковинськими «домашніми монастирями» і «головне аби більше ніж у сусіда» — висновок очевидний. Самі ж купальні Мішкольца фактично вбудовані в гору, кожен сантиметр природи збережений не тільки з користю для людей, а і без шкоди для природи.

Не знала я до цієї подорожі і того, що Угорщина – країна цілющих термальних вод – кора у них виявляється тонка, от і роблять бізнес. Загалом рекомендація така, будучи в Угорщині не оминіть цього задоволення.  Паруючі печери, тепла пощипуючи вода, природні і штучні джакузі, чисті басейни, і тверезі відвідувачі. Загалом три години щастя за 7 євро, у столиці – 12.  Релакс крутіший будь якого СПА і дійсно здоровий відпочинок – то Вам не у сауну з пивком сходити.

Далі ми відправилися до Егеру. Примітка  - туди ми мали відправитися одразу ж, але купальні Егера були зачинені, але наш гід влаштував все найкращим чином, проблема була вирішена – хай і шляхом того, що довелося їхати в інше місто, по європейських дорогах складається враження, що всі міста знаходять на близькій відстані одне від одного.

Егер  — це такий собі аналог угорський Чернівців з сумішами Кам’янець  - Подільського. Кольорові будівлі, архітектурні пам’ятки різних історичних періодів, ну і фортеця Евегар.

Саме тут дещо цікаве про Угорщину виплило. Населення Угорщини  - близько 10 млн (з них 2 млн проживає в столиці- Будапешті). Фактично вважається, що угорська нація вироджується. Згідно слів гіда, протягом останніх 20 років угорками було зроблено 5 млн абортів – знищено половина потенційного населення Угорщини. Не прийнято у них і родину створювати раніше 30-35 років, допоки не станеш на ноги. ( я хочу там жити, чуєш, бабусю, я ше не стара діва як кажуть у тебе в селі!!!). Це вважається однією із причин, чому  угорська нація не багатодітна. Надто виважені. В Егері ми направляємося в Долину красунь, де нас збираються частувати різними винами і національним угорським гуляшем.  Вобшем Ви заплатите за завершення вечора 10 євро і повірте ні разу не пошкодуєте. 6 сортів смачнючого вина, угорські нямки і «развлєкатєльна» програма того вартують. Ну, я вино дегустувала вино досить дивним чином…

 

Вже під вечір  ми повсідалися до автобусу і покотилися у напрямку Будапешту. Хто ж знав, що попереду мене жде велике кохання з першого погляду?))

 

Далі буде...

3 коментарі

Георгій Манчуленко
На фото купалень Мішкольца очі притягують зовсім не вони...)))
Наталіна Губко
та не думаю що там аж все так уваговідвертаюче, але дякую)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте