Європейськими дорогами, або Там, де закінчується Україна (частина 2). Завершення

Само блаженство спати підвипившій женщіні в комфортабельному автобусі (з подушками!!) під вечір, коли не відчуваєш дороги під колесами… і ніг. Нагадую, перша частина розповіді закінчилася на дегустації вин у Егері.

 

Поки за вікном майоріли ліхтарі… стоп, ми ж по полю майже їдемо!!! Які ліхтарі?.. і таки да, все забуваюся, що ми не в Україні… я рахую гроші. Угорські форинти, які всю дорогу яка йменувала «флоринтами» уму непостіжімі! Маючи з собою картку з єробабулюсічками, думаю зняти трохи угорських папірців. В результаті чуствую себе обеспеченою особистістю… а шо? 15 євро це на угорський манер – 5000 форинтів. Я постійно перелапую себе за праву кишеню, в Україні було б стрьомновато ходити по вулиці з десятьма штуками в кишені, а тут… на хавчик запросто лишаєш в супермаркеті 4 тищі. На заміточку допитливим 100 форинтів – то в українських гривнях дорівнює п’яти, і я конвертуючи у євро туди і назад, розумію, що попри пафосність угорської валюти, вона стабільніша за українську.

 

Женя у автобусі (нагадую це наш Десадміський гід), вирішив ще нас чуть заколисати – всім попідливав якогось дивовижного напою з егерських погребів… ну все думаю собі, це точно, шоб ми пяниє і лєгкодоступниє в Будапешті не особо возмущалися по поводу готелю – точно готують нам якесь кидалово з клопами!

 

І тут легенько мимо нас за вікном пропливає величезна картина Рембрандта — вже зараз не пригадаю, що то було!!.. Будапешт, ура! Ми в столиці. Музей як виявилося то був, в якому можна було побачити рембрандтівські картини. Автобус спиняється буквально за поворотом біля готелю з досить цікавою звучною назвою «Ібіс», назва яку я постійно овульгарювала. Взагалі, чому я не почула столичного гаркотіння автівок, чому довкола тишина, тільки ж десята година, ми на атшибі, але що тоді тут робить музей із картинами Рембрандта? В якомусь сум’ятті і трохи з поболюючою головою нам видають картки (а не ключі – нагадую Вам, що я село) від номерів кажуть, що номер на третьому поверсі, роздають пароль від ві-фі. Піднімаємось, вобшем, заходимо, о, і в мені прокидається Оля Фреймут – щось надто гарно все виглядає, і так ліжечко м’якеньке, подушечки накрохмалені… анукась я потикаю пальцями попід ліжко, у ванній… скрізь чистота і порядок, все аж свєркає… і лише фен Valera мене німножко смущає.

 

 

Година рання як на черновіцку женщіну… всього десята вечора, пора на охоту. Казали люди, що вечірній Будапешт – найбільш чудовий. Вибравшись на Площу Героїв, не перестаю дивуватися тишині цього міста. О десятій практично всі заклади вже зачиняються, автомобілів на вулицях майже немає, і довкола-вогні, вогні, вогні… Кожна будівля сотнями зачаровує ліхтариків. А в Чернівцях резиденцію підсвічують увечері лише якщо президент приїжджає…… Гуляючи недалечко від готелю встигли помилуватися замком Вандахуянді (саме так воно і звучить), який угорці використовують під Музей сільського господарства, я знову очманіла від доріг, настільки гладеньких, що світло ліхтарів у них відбивається, і ми побрели спати до готелю… Цікавий момент Вам на майбутнє — в угорців третій поверх, це по факту четвертий і не питайте чого і як? Я сама ще в тім не розібралася, але те, що я ще сорок хвилин шукала свій номер повинно Вас наштовхнути на думку, що краще запам’ятати цей момент.

 

 

На ранок я голодна як піранія іду на запах смаженого бекону. В будапештському готелі сніданки, то Вам не овсяночка чи гречка і компот – вибирай що хочеш, фрукти консервовані й свіжі, фреші на різний смак, вівсянка є, кількох видів, омлети та інші яйця, овочі – не чекала я. За звичкою думалося, що будуть жмотитись на гарне харчування, як це роблять у нас…

 

Легенький туман трохи насторожив, боялася, що не побачимо нічого. Проте природні сили підіграли Амуру, що запхав мені своє любовне жало до цього міста по саме німагу. Я закохалася і віддалася Будапешту як ще жодна дівчина не була готова віддатися своєму нареченому. Мабуть якби не візові проблеми, я б ще тоді залишилася у ньому: забула б усе, що мене тримало в Україні і любилася б з Будапештом. Кожну будівлю хотілося розглядати вічність, Угорський Парламент хотілося згребти в охапку і ні з ким не ділитися цією величною красою.

 

Хотілося хворіти ним і ним же лікуватися, зазирати за кожен поворот і розчинятися в ньому. Та слів нема у білому світі, щоб описати моє захоплення цим містом. Коли нас вивезли за місто в місцеву сувенірну скарбничку – Сантендре – мене ніби ножем рубали. Навіщо? Навіщо цілих дві години витрачатися на покупки магнітиків, якщо можна кохатися з Будапештом? А взагалі Сантендре красиве… такий собі легкий Прованс в підніжжі Будапешту з Музеєм Марципанів (де можна погризти Принцесу Діану чи Майкла Джексона).

Оскільки завтра нас чекає Відень, повернувшись до Будапешту, ми мали файно затаритись харчами, даби лапки не поклеїти – бо як сказав Женя, у Відні все аж дуже неприлічно дорого. Місцевоєвропейська мережа супермаркетів «Теско» мала б вирішити наші гастрономічні питання. Про угорські ціни на топлєво для шлунка: ціни адекватні, подекуди дешевші ніж у нас – об’їстися швейцарськими сирами можна без спустошення гаманців.

 

А потім нас прикатілі на набережну і решту того дня я пам’ятаю уривками. Яхта, шампанське, Дунай, нічний Будапешт. Це те, що називають одними із кращих моментів у житті, моменти під час яких ти забуваєш, що потрібно дихати. Вітер куйовдить волосся, «Фортуна» розрізає плесо Дунаю, а на березі горить Він. Десь із капітанської рубки звучить голос екскурсовода, який переносить вас у 1001 казку Угорщини. Описувати це немає сенсу, варто хоча б раз у житті витратити 15 євро на подібну річ…..

 

 

І руки на носі яхти як у Титаніку, як у Титаніку…..

 

Спалося в ту ніч не так як в решту. Я прокидалася і бродила по нічному готелю, мов привид, щипала себе за всі місця, намагалася прокинутися.

 

Ранок приніс з собою легку прохолоду, погрузив нас до автобусу і я попрощалася зі своїм одноденним коханцем. Ех, Будапешт, ти мене поматросіл і бросіл! А між нами могло б бути стільки всього крутого – круче ніж твій міст ім… Чака Норіса і зйомки Міцного Горішка з Брюсом Уїлісом, де ти заміняв прогнилу Москву….

 

Австрійські землі не менш намарафетені, ніж угорські майоріли за вікном кольоровими плямками, перша зупинка на австрійській заправці дала мені тонкий натяк на те, що австрійського їдла мені жрать не суждєно. Маленьке еспрессо 2,5 євро – а на смак як еспрессо з чернівецького «Гнома».

Під’їжджали до Відня десь о 10 ранку.

Відень, як високий статний джентльмен, істинний австрієць був трохи похмурим, але безнадійно добрим. Моя б воля спершу б їхала до Відня, бо зґвалтований Будапештом мозок рвався на угорський кордон і, можливо, саме тому я не закохалася в цього короля, відчувши до нього лише почуття ніби до батька. Статичний у своїй архітектурі, заповнений гамором метушливих людей, Він виглядав втомленим і байдужим до туристів. Та, якщо б Відень був чоловіком, Він би ніколи не був здатним на зраду. Був один момент, який певно ехом пройшовся мені по венах – коли чути стукіт кінських копит по бруківці і б’є годинник. У Відні багато туристичних карет, саме завдяки цьому на фоні архітектури – Відень немов живе ще в епосі Австро-Угорської імперії, і чути відлуння ХІХ століття…

Суровий австрійський гід – Бастіан на ламаній російській мові, переказуючи історію австріяків не забув згадати і про Чернівці. То певно у них фішка така, що в Австрії, що в Угорщині гіди нам нагадували про красу Парижу на Пруті і те, що по своїй суті це місто вони не проти собі повернути. Щось у цьому було містичне, коли дивишся на цеглинки будівель, о ати вже таке десь бачив… Вдома. А ось і Австрійський дворик… егегегей… ну це вже точно по нашому!!!!!

 

Бутіки обабіч вулиць із страшно страшними цінами нависають над перехожими, але мене не цікавить срібний дракончик в магазині «Swarowsky» за 11 тисяч євро!!!.. В один прекрасний день мені б довелося обирати він чи почка))))… У церкві Святого Петра концерт органної музики… і тепер я знаю як звучить Австрія. Незабутні враження…

Опісля тікаємо на край історичного центру Відня до Дунайського каналу, і от він Відень з яхточками і графіті, втомлений багажем історії.

Заходимо до сувенірної лавки наостанок перед від’їздом, до нас фрау на англійській звертається чим може допомогти, а вже потім з нашої розмови випливає, що вона українка з Миколаєва. І я вже не знаю чому більше тішитися тому, що рідну мову почули чи тому, що нас прийняли за європейців, бо зі слів пані українців і росіян вона зазвичай по стилю одягу визначає безпомилково, а тут ми вперше її зконфузили….

 

Я люблю Україну, і з якимось придихом фотографуюся з українським стягом на фоні балкону, де колись Гітлер проголосив аншлюс Австрії (а ось чому Бастіан від імені всіх австріяк недолюблює німців, та все наголошує скільки і як і що ті у них вкрали – логічненько)…

 

… та пора повертатися. Рано чи пізно дорога веде нас додому. Женя збирає нас на борту автобусу – поїть ще якимсь міцним австрійським лікером… і туристи міцно тримаючись за свої гаманці, віддаються в пухнасті лапки Морфея.

 

Ця маленька подорож і велика подія мого життя і правда пройшла ніби у сні. Хотілося себе знову прощипати, та не довелося… а знаєте чому? Бо ми перетнули український кордон, тільки ми перетнули український кордон і нас трохи попідкидало на дорогах Львівщини, як біля Стрия автобус поламався. Щось там відлетіло на супервіражах. Чорний дим валив хвостом, я вперше в житті ловила екстрім від такого роду небезпеки. Слава Богу турагенство не підвело і нам на зустріч вирушив інший автобус. Попри все маю відео того наскільки швидко ми пересувалися по українських дорогах аби хоч цей автобус не розбомбило.

….привіт, Україно, я знову там, де ти починаєшся…

7 коментарів

Георгій Манчуленко
Кохайтекся, чорноброві, та не з Будапештом...)))
Наталіна Губко
я знала, що хтось це скаже;)
Георгій Манчуленко
Тепер навіть стало відомо, хто це сказав.)))
Іван Білик
А ще, Наталінко, побувайте в Міліні, Венеції, Римі, Парижі,… Тоді у Вас вийде гарна книга про просте людське життя.
Наталіна Губко
Чесно скажу, що не зовсім зрозуміла чи це хороший чи поганий відгук про написане;) поясніть будь-ласка;)
Іван Білик
Це швидше побажання ніж коментар. Якщо побувати у основних країнах Европи, то можна написати хорошу книгу про прекрасне життя.
Sashka Dashkevych
А ще приїхав до нас в Амстердам, я тобі покажу дивовижне місто!:)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте