Мої відносини з холодильником. Частина ІІ

Лежати на лікарняному ліжку було навіть весело. Окрім думання про свій спосіб життя, я два з половиною тижні не залазила в Інтернет, прочитала дуже багато книг, ганялася як дурко за голубами у дворі лікарні, розмальовувала квіткові горщики медсестер, і в ничку топтала суші, принесені дбайливим другом… тобто прОнесені крадькома дбайливим другом… Загалом поводила себе як будь-яка нормальна нездорова людина. Джинси з мене злітали, і мама вже лякалася з мого вигляду. Десь в глибині душі мене гріла думка, що крутяк – 46 кг!!! Проте, основна помилка була в тому, що вага, втрачена на нервових зривах та стресах має здатність дуже швидко повертатися. І хоч, я вже твердо взяла курс на здоровий спосіб життя, одразу ж після повернення з лікарні мене очікувало кілька сюрпризів. Як я вже писала в першій частині, на роботі були проблемочки… Ну як проблемочки, проблеміща, які варто було вирішувати негайно, плюс в останній момент я вирішила за 4 дні стрибнути в останній потяг, здати підряд 4 екзамени і вступити на навчання на держслужбу, що мало початися у жовтні. До жовтня потрібно було відпрацювати на новому робочому місці, а довкола лише і чути, що шипіння та плітки. Мені завжди здавалося, що моя голівонька не сприймає такого словоблудства, але повністю абстрагуватися виявилося неможливим. Тим більше неможливим виявилося повністю взяти себе в руки. Намагання правильно харчуватися закінчувалися в обідні перерви на роботі десь в Оззі шоколадними батончиками з чаєм, а увечері смачнючими американськими пончиками. З моїми 46 кг ці маленькі гастрономічні шалості видавалися незначними. А, думаю, скільки там того пончика…

1 жовтня після першого дня на навчанні, коли в мене почався новий виток у житті, я стала на ваги… і заледве не впала – 54 кг. Уявіть собі, за два місяці наїсти 8 кг! Отже, як я вже зазначила – вага втрачена разом із втраченими нервішечками, повертається швиденько. Це саме той момент, про який говорять у психології, що пустоту в середині починають заповнювати їжею. Коротше, свій духовний світ я збагатила глазурованими пиріжечками з вишневим джемом. Швидко пожалкувавши про втрачену талію, але не так через те, що обвислі сукенки знову стали облягаючими, а через те, що про своє недовольство житієм заявила підшлункова. Болі іноді були нестерпними. Не вдаватимусь у подробиці, але лікар порадив посидіти на строгій дієті: кефірчик, чорний хліб, нежирна рибка.

Заліковуючи побиту жизню підшлункову, я наткнулася в одній із соцмереж на фото дівчини, яка мала дуже привабливий вигляд – навіть мені, дівчиськові, замуляло. Ця дівчина не мала модельних форм, плечі не нагадували вішаки, руки і ноги не були вбогими сосисками. Рельєфні, красиві форми, підтягнуті «полупопія» і бюст, без макіяжу, блискуче, доглянуте волосся, чиста шкіра. А потім… потім я глянула, що це мама трьохрічної доньки, успішна бізнес-вумен, з відмінним смаком і… дружина російського репера. Ну і стало трохи смішно, ясна справа, що для того, щоб досягти такого ефекту ця жінка доклала чимало зусиль і чимало коштів. На щастя, я цей профіль не закрила, і показала фото своїй половині. І він сказав приблизно такі слова «Ти можеш виглядати так само, не витрачаючи тисячі доларів на себе. Основне бажання і розуміння, що в світі немає чарівної палички, за винятком скальпеля чи ножа, що за мить стеше з тебе усе лишнє. Ти маєш бути готова до того, що ця краса не створиться за місяць-два-три. Це буде довгий шлях, і обравши його, тобі доведеться ставати кращою щодня, щоб підтримувати і вдосконалювати її… якщо хочеш ми можемо тренуватися разом…»

Ми вирішили обоє разом зайнятися власним харчуванням і тренуваннями. Для чого? Особисто мені набридло злягати на ліжко з припадками незрозумілих хвороб, я прийшла до усвідомлення, що такими темпами у років 40 я виглядатиму на 60, виснажена постійними дієтами, пігулками, і розгультяйством в студентські роки. Мотивація потужна, коли бачиш наскільки здорово (у всіх сенсах слова цього) виглядають деякі жінки в 40, 50, 60 років. Я ще на далекому першому курсі вирішила позбутися комплексу неповноцінності, але з часом він матиме зручне підґрунтя для повернення. На жаль, злукавить той, хто скаже, що зовнішність не відіграє ніякої ролі у спілкуванні з людиною, але насправді ж не сам факт тої зовнішності, а як того, що людина не здатна використати можливості покращити себе. Поясню. Якщо людина народилася без носа – не означає, що з нею ніхто не буде спілкуватися. Але якщо людина запустила свій зовнішній вигляд під дією зовнішніх факторів, і обліпилася зайвими кілограмами та відмазками «типу нема баблішка, часу, і вопше… то всьо інопланетяни прилетіли і накачали мене жиром», то підсвідомо, зникає бажання тягнутися до такої людини, адже кожна людина автоматично тягнеться до успішних, цікавих, красивих, бо і сама б хтіла бути такою. А яке натхнення і мотивацію можна почерпнути від людини, яка забула про себе?

Я прийшла до розуміння того, якою я хочу бути в майбутньому. Здоровою і гарною. І я прийшла до розуміння, що як і щастя, краса і здоров’я — це не кінцева мета, а шлях, спосіб життя.

Нічого в принципі тут нового я не розповідаю. Але часто-густо мене запитують про дієти, на якій краще посидіти, аби скинути вагу, які вправи поробити, як саме, але ніхто не прагне робити це все своє життя. Кожному хочеться витратити мінімум часу і досягти максимального результату. Таке звісно можливо, але чи це шлях до здоров’я? Таким самим шляхом можна відрізати собі руку і стати на вагу — і опана нормуль – вага стала меншою.

Після першого жовтня, я ще місяці чотири переборювала в собі лінь, щотижня починала жити заново з понеділка, цілий тиждень могла правильно харчуватися, а потім тиждень так щовечора балувати себе чоколядними цукерками з чорносливом, паралельно я щось намагалася качати прес і присідати з гантельками. Тоді мені здавалося, що я докладаю дуже багато зусиль, але зараз думаю наскільки то все смішно виглядало.

Це все продовжувалося рівно до березня 2014 року, коли при певних обставинах власниця модельного агентства міста Чернівців дала мені зрозуміти, що я — неформат, і злегка… страшнувата.

Далі буде…

P.S. Пробачте, що розділила аж на кілька частин свою розповідь, але щоб зрозуміти мої помилки і досягнення, це просто необхідно…