Угорсько-італійська подорож. Частина 2. Пригоди українців у Італії

Першу частину розповіді про нашу подорож можете знайти за посиланням http://n-hubko.vkursi.com/9163.html

Покидали ми Будапешт не голодними, що нас неабияк тішило. Накупивши повну торбу угорських їстівностей, ми спокійно поснули перед 750 кілометровим автобусним забігом на Італію.

О Італія, скільки в мене було думок про тебе задовго до того, як я тебе побачила. Не можу сказати, що я от марила колись побачити Італію. Але хотілося. Як я писала щось подібне  в одній із своїх соцмереж, Італія – це як бажання закохатися в дівчинки, якій злегка за 16. Вона мріє про велике кохання ( зокрема я про Велику Британію), але не відмовилася б від чогось такого щоби потуманило їй голівоньку, почастувало чимось смачненьким, поводило в кіно…Так от, Італія – це як чоловік романтик, що мріє про життя у трейлері, гітару біля вогнища, гарне вино і смачну жінку ( і аж ніяк не навпаки), але це не той чоловік, що готуватиме тобі сніданки і дбатиме про тебе, коли ти хворієш….

Ми прокинулися серед італійських Альп з криком нашого керівника групи: «Хто хоче помитися чи почистити зуби  - на вихід».

Італійські Альпи не були покриті снігом тотально, лише злегка, тому склалаося враження, що це початок весни в цьому регіоні, сонце світило яскраво  і ми ще трохи по дорозі милувалися устроєм італійських містечок і сіл. Ну скажу вам так, це вам не Голландія,і далеко не педантична Німеччина. Італійці не такі чопорні і чепурні. Попри пальми придорозі та інші незрозумілі дерева складалося, що іноді я їду нашою Буковиною, але явно не Боянами чи Волокою – Італія поскромніше буде, італійці не складають камінець до камінця чи гілочка до гілочки, посеред дворів бардаки, відкриті гаражі, а в них всілякий мотлох, ялинкові прикраси натягнуті на пальмові гілки -  пересічного німця чи голландця б прихватив удар. Ми вже наближалися до Венеції, ну принаймні ми так думали, насправді ж до Пунто Сабіоні – курортного містечка на березі Адріатичного моря, як виліз ще один неприємний момент нашого щирого українського організатора подорожі Танго Тревел – шлях до Венеції і назад- лише морський і мало того платний -  20 євро з людини. Дякую Танго Тревел, що повідомили завчасно! Яке ж то щастя, що ми прихопили з дому лишніх 40 євро….

Я не мала нічого проти легкої прогулянки Адріатичним морем в пошуках Венеціанських берегів, але ж – ну хто таке робить? Пишіть про це на сайті внятніше чи як? Замануху влаштували, окей….але люди ж на шось розраховують, та і для українця це солідні суми.
 

Прогулянка на кораблику виявилась надихаючою і я рада, що ми саме так втрапили до Венеції. Це було красиво і неповторно. Аквамарин того краю просто виносить мозок, вітер який дме в обличчя… погратися в Титанік на кормі мені не дозволив капітан Ніко, але тим не менш за цю годину вражень накопичилось ну на  кілька місяців вперед, тим більше, що я ніколи не була на морі взимку)
 

Береги Венеції зявилися на обрії досить швидко і це явище, яке захоплює дух. Це от так стоїш на вершині кораблика в тебе перехоплює дух,і мало не сльози течуть від тієї краси, що перед тобою, якби я ще мала змогу побачити всю цю красу з висоти пташиного польоту як нам подає на картинках Інтернет -  я б напевно зомліла. Можливо, моє знайомство з Венецією варто було зупинити саме в той момент…

Ступивши на венеціанський берег перше, що кинулося в очі – це туристи. Там не те що що тьма туристів, а тьма тьмуща, я ще не бачила ніде такої концентрації людей на квадратний метр, мабуть того що Венеція сама по собі маленька, вузькі вулички (найвужча 54 см), чи не єдиний острів місто в якому немає жодного автомобіля – з транспорту тут лише водні таксі і гондоли))….
 

Нас попередили, що на італійських землях варто добре дивитися за своїми речами, бо речі можуть теж раптово стати ..італійськими)) Хто ж знав, що ближче до вечора мені доведеться поближче познайомитися з такими ситуаціями…але все по порядку.

Екскурсія від пані Ліліани була чудовою, але маленькою, хоча вона була прекрасною порівняно з екскурсією в Будапешті, бо там це взагалі була пародія, добре, що ми не сильно були тим розчаровані, бо там не вперше… Хоча чого жалітись на маленьку екскурсію? Скільки там тієї Венеції?)

Як виявилось її геть мало. І як виявилось дещо є у Венеції про що я б знати не хотіла:

1.      Це те, що вони до сих пір скидають каналізаційні стоки частково у канали і саме тому у Венеції стоїть місцями дуже неприємний запах, я боюся того, що там твориться влітку, коли спека.

2.      По друге наявність не дуже чесних індусів. Які скрізь, буквально скрізь у Венеції, намагаються продавати свої товари, і поміж іншим дурять туристів.

Цими двома речами Венеція просто заморозила моє гаряче палаюче серце на кораблі. Я розумію, що це історично складені процеси, але мені хотілося вірити у венеціанську казку поданою нам в інтернатах…

Італійські кафе – це теж окрема історія, яку я детальніше згадаю в розповіді про Верону, але саме у Венеції ми вперше покуштували справжньої італійської піцци. І шо я вам скажу- це прекрасно. Я не думаю, що я їла коли – небудь смачнішу піццу. Сир порішав все, можливо це і не була найдорожча піцца в меню, але вона була реально італійською. Я ледве не намнула її разом зі своїми пальцями. Хоча от карбонара з морепродуктами ну геть мені не сподобалася в італійському варіанті, але спишу на те, що це був не висококласний заклад харчування…Зате там був шарів вай фай і ми дали знати рідним, що живі здорові. Витратили на піццу карбонару, стейк з риби і салат – 21 євро. Як на розцінки у самій Венеції – то реальна шара)
 

Покататися на гондолах вартує – 25 євро, прогулянка гранд каналом на човні вздовж прекрасних палаців – 20 євро. Магнітик – знайшла найдешевший за 0.75 центів, то сусіди по автобусу ледве мене не задушили, коли дізналися, що вони брали по 3-4 євро)))

До речі про канали, думаю ви знаєте, що вся Венеція – це одні суцільні канали, вузькі вулички і дуже багато каналів, де ми не один раз ловили блуд.  Аби стати поважним гондольєром, це в Україні треба щось вкрасти, а в Італії треба здобути спеціальну освіту і тоді можна зрубувати бабулюсічки з туристів))) Взагалі – це ще один цікавий досвід побачити як італійці виходять з магазину, сідають в маршрутку..і попливли)))

Так до слова, то саме було 31 грудня 2016 року, і ми вже б мали складати плани на Новий Рік, який спочатку хотілося відсвяткувати на головній площі Венеції  -Площі Сан Марко, поряд з до речі дуже вбогою навіть порівняно з Чернівецькою ялинкою)) але – погледіла я натовпи туристів і якось мені перехотілося лізти в підвипивший натовп і тому Новий Рік було вирішено провести в готелі.
 
 

Біля восьмої вечора ми зібралися було покидати Венецію все на тому  ж кораблику, заброньованому на конкретну годину, але український турист саме той шо в Будапешті влаштував скандал в готелі вирішив, що ми можемо його почекати. За той час, я встигла вдруге за день погодувати наглющих венеціанських голубів, що просто лізуть на руки і мати справу з італійськими індусами. 
Годуючи голубів хлібом, один із них рідійшов і всунув мені в руку трохи корму, англійською він не шпрехав, шось собі бурмотів, ну я собі далі годую пташок, тут інший підходить і бере мене за руку ніби щось кладе в долоню. В цей момент починає збиратися наша група, я кидаю останні крихти голубам і індуси підриваються до мене зі словами « Гів мі сам мані (давай грошей). Ітс бізнес. (це бізнес)». Слава Богу, що ми виявилися не з  полохливих туристів і швиденько пояснили їм, що ми не проти лиш врегулюємо це питання з місцевими полісменами. Яких як на зло на площі Сан Марко саме в той момент чомусь не було. Індуси і далі вимагали кровно зароблені єврики, навіть взяли Сашка за плече, але після того як Сашко взяв одного з них за плече  — питання було дуже швидко вирішене, а від індусів і сліду не залишилось. Так, що в будь якій точці світу завжди добре мати поряд правильного українця;)))

Я прощалась з Венецією все на тій же верхівці кораблика де і побачила її. І можу сказати, що нічна Венеція теж прекрасна, а особливо гостро відчуваєш цю красу, коли хвилі під силою вітру  хитають маленький кораблик, а в небі видно цілу купу зірок…..

Ту годину я думала, що нехай зустріч Нового Року далеко від того, яким би він мав бути, в нас лише трохи сангрії, сир і фрукти, але це був найпрекрасніший рік в моєму житті і найпрекрасніша зустріч Нового Року, що були в моєму житті – рівно 5 хвилин пройшло від першого ковтка вина в готелі як ми поснули з увімкненим світлом та телевізором, де транслювали Новорічний концерт з головної площі Італії в Римі.

Надобраніч, 2016.

Привіт 2017. І наш шлях лежить в краї Ромео і Джульєтти….