Я хотіла написати тобі вірша. Ну, знаєш, щоб із римами, красивими викрутами. Але, чорт, ти мене не надихаєш. Мені простіше було присвятити вірша безіменному стовпу посеред вулиці, а не тобі. Розламувало на частини почуття провини. В нас не було нічого спільного, крім наших зустрічей.Твої очі такі темні-темні. Глибокі. Господи, я ніколи не бачила таких очей. Я заплутувалася в них, і коли віями торкався щоки — атомний вибух розносився по венах, труїв мене і тебе. І гірко ставало після того. Як піс...
Читати далі →

Само блаженство спати підвипившій женщіні в комфортабельному автобусі (з подушками!!) під вечір, коли не відчуваєш дороги під колесами… і ніг. Нагадую, перша частина розповіді закінчилася на дегустації вин у Егері. Поки за вікном майоріли ліхтарі… стоп, ми ж по полю майже їдемо!!! Які ліхтарі?.. і таки да, все забуваюся, що ми не в Україні… я рахую гроші. Угорські форинти, які всю дорогу яка йменувала «флоринтами» уму непостіжімі! Маючи з собою картку з єробабулюсічками, думаю зняти трохи угорсь...
Читати далі →

Усе банально. Україна у прямому сенсі має здатність закінчуватися. Раніше, коли ти не виходиш за її рамки – то і увесь світ обмежується любов’ю до Батьківщини. Сидиш собі в Чернівцях, так би мовити і тащищся від Резиденції Буковинських митрополитів, та й тішишся, що не на сході живеш. Принаймні в мене так було.Закордон з’їздити не виходило якось. В Універі в свій час на практику до Польщі поїхали ті, у кого були зв’язки в деканаті, а мені помахали ручкою. А я працювала. Працювала, щоб оплатити с...
Читати далі →

Мокати пальці в червоне вино,Нам не дано…Я б сховала тебе за пазухою,Не у Бога, але все одноВід того не менше тепло.Ми будемо з тобою одним піаніно,Незмінно,Ти білий, я побуду чорною,Як гадюка кусюча проворною,Вона повзає по твоїх клавішах….Хвостом переверта старі ноти,І нові висоти.Йде до тебе за пазуху….Чому ти настільки наляканий,Говориш до мене лиш знаками,Хотів би вхопити бокал….Та в нас розум як в неандертальців,Ми ті, що без пальців…І нам не дано…....
Читати далі →

Бездарний час розтанув над пероном,Він так обманював мене як цей туманКудись летять на південь екскадрономДумки, про наш скуйовджений роман Вже зранку холодніше, хоча промінь,В обід ще мої щоки зігріває,А все тому, що ніби легкий споминТвоя рука плече не накриває Я ще не розумію в чім причина,Що ти мене покинув назавжди,та все таки іду і як мала дитинаЧитаю, змішані з сльозами, молитви Ще більший біль прийде обовя'зково,так як приходять тумани восени/І я ходитиму до тебе знову й зновуЧитати їх і...
Читати далі →

Пройди крізь мене проливним дощем, і димом тим, коли згорає листя, побудь для мене добрим казкарем, чорнилом чорним на папері чистім. Придумуй, вигадай, а хочеш-набреши!! Яка різниця? Якщо я щаслива..... Та правду лиш  казати не спіши, пройди, пройди як  та осіння злива... Пройди крізь мене пам'яттю навік, життя початком під моїм серденьком, здоров'я дай для немічних калік — зійди в пустелі пагоном маленьким... Пройди веселкою, що п'є з бездонних рік в ту мить, як розцвітає в...
Читати далі →

Подібна стаття до блогу вже давно роїлася в моїй голові окремими шматками, реченнями, словами, вирваними з контексту. Якби ж я писала про це все, спираючись тільки на власну голову і тіло, але ні ж… мені захотілося ширшого експерименту і довелося опитати хлопців-друзів на тему: «Яку дівчину/жінку Ви вважаєте сексуальною?».Та перш ніж дійти до конкретного аналізу відповідей, трохи про те, чому взагалі мене це зацікавило.Соцмережі – річ вельми цікава, хтось тут може бути собою, не собою, Леді Гаго...
Читати далі →

Не люби мене, ти більше, не люби, не даруй щоранку квітів, вже в коханні нашім голуби розлетілись назавжди по світу Ти шукаєш істину в вині, як знайдеш сідаєш за гітару, вуха в'януть й квіти на вікні, від тих слів… і твого перегару Не співай мені старих пісень,  а нових не смій більше складати, вже стосунків наших карусель заржавіла й зупинилось свято. В нас на кухні скрізь одні склянки, я б хотіла печива і чаю, від любові биті черепки, я в душі на купочку складаю. Голубі...
Читати далі →

"… я б тебе дощем заколисала, з липи чаєм кинула б в похмілля, музику по нотах розписала, з звуків тих, що нашуміло гілля. Всі краплини барабанять в стріхах, я тебе на рученьках гойдаю, лиш роса спочине на повіках, я  цілую… а тебе немає...." Ти могла б і бігати й всміхатись, кучері від вітру поправляти, у сімнадцять вперше закохатись, і стареньку матір обнімати. Та ніхто не назбира малини, нікому млинців наготувати, бо нема маленької людини, що й не встигла нею по...
Читати далі →

22 червня. Не спиться від 4 ранку.... гортаю новинну стрічку всіх можливих соцмереж, щоб хоч якось себе увігнати в сон.... … На Акві в дні трауру був двіж повним ходом, мене дивує не стільки поведінка організаторів, тому що ясен пєнь ніхто не буде жертвувати баблом, якби це цинічно не звучало, меркантильний підхід Чернівецького промосвіту вже не вперше ріже очі — хто платить гроші, той і замовляє музику. І всім, хто мутить бізнес, головне — бабулюсічки живих людей. Тим часом фєєрічєскій Черно...
Читати далі →