Наталіна Губко
Рейтинг
+658.18
Сила
1858.56

Наталіна Губко

n-hubko

Тидишь-тидишь-тидишь...

Біжить мій поїзд в далечінь,
за вікнами гуде трава,
ховає образ придуманих везінь,
везе додому несказані слова…

А твій вагон попереду летить,
на тій же колії, розвіваючи думки,
синій поїзд назад до Чернівців нас мчить…
стираю сльо...
Читати далі →

Випхатися із дзеркала, або Причетність до людей додає печалі

Мені би випхатись із дзеркала на волю, і тому відображенню надати крил, запхатись пальцями в акрил, а на щоках позбутись солі, під легким подихом вітрил… Ми тут згораєм під променем палючим, еталонів, прикладів, взірців, серед дорогих автівок, дешевих папірців, і під поглядом колючим, накрохмалених білих комірців!!! А наші душі вже пахнуть шашликом, запеченим на вогнищі чуток, приправленим корицею пліток, Ми так жалюгідно махаєм кулаком, і падаєм під асфальтовий каток… дУмк...
Читати далі →

Щоб дід пишався...

Я рівно 1 день активна на цьому сайті. І вже розумію те, що, мабуть, моє життя буде суттєво відрізнятися від життів шановних відвідувачів. Які теми! Які оказії, які слова! «Куди нам смертним до тілівізора?» - так каже мій дід. А мій дід війну видів, а оці ваші словесні баталії не видів, ...
Читати далі →

Чоловік чи дитина? Легкі роздуми біля сімейного вогнища...

Зараз писатиму щось таке за що мене возненавидить жіноча половина соцмереж. Ну для тих, хто мене знає – то не дивниця, а хто вперше знайомиться з резонансністю моїх думок – будьте обережними на поворотах і в критиці. Поїхали. Мова піде про те, що важливіше для жінки: чоловік чи діти? Читати далі →

Вірш про залізну праску

Ти із кишені дістаєш залізну праску.
Під променем нагрієш і так мило,
даруєш мені знову мою казку,
і прасуєш мої зім'яті крила.

Це не метелики, це хвилі,
закохано цілують мій живіт.
Я йду на кілометри, йду на милі,
і кличу ейфорію у політ.

Читати далі →

А ти побажав мені добра сьогодні?!

   Бабуся мене оберігала і любила дуже своєрідно. Коли мені було 5 років і мене побила подруга, вона мило називала мене «маленькою царівною» і говорила, що як я народилася,то була слабкою і ледве дихала.Вона покликала стару відьму з-під Берди (то гора найвища на рівнинній т...
Читати далі →

Як тебе не любити, мої Чернівці...

Написано 7.10.2013 р.

      Цими вихідними наше місто святкувало 605-річчя, і я, воізбєжаніє витрати нервів і по збігу обставин, святкувала цю дату у столиці України. Чому витрати нервів? А тому, що не люблю людей, як елементу скупчення, натовпу і шаленого стад...
Читати далі →