Наталіна Губко
Рейтинг
+666.21
Сила
1880.46

Наталіна Губко

n-hubko

Ось таке вічне кохання

Розказуй як твій день пройшов,
Я щойно тільки причесалась,
Я рада, що ти знов зайшов
Та навіть трохи налякалась…

Сідай, налию тобі трохи чаю.
Ти пам’ятаєш? Він із тмину.
У наші чашки розілляю,
Ти тішишся як мала дитина.

Ти дивишся на б...
Читати далі →

Час збирати каміння... або Кому потрібна така бруківка в Чернівцях?

Про ЄС нині модно говорити. Говорити пафосно, емоційно, надавати політичного забарвлення, а я його згадаю легенько, між рядків. ЄС – одне, а дороги до нього різні. Хтось вже вродився там, хтось йде туди, висловлюючи свою думку на площах, хтось продовжуючи працювати у себе в кабінетах. Неважлив...
Читати далі →

Він мацав музику...

Він йде, асфальт волочиться за ним,
Брехливі афіші на стовпах висять,
Він був високим, гарним, молодим,
І палко вірив всім новим пісням.

Не вірив людям, телевізору й новинам,
А зранку пив чай із бергамотом,
І знав, що її звали Аня чи Марина,
Вон...
Читати далі →

Пережити ранкову росу...

Перед читанням: Вмикайте будь-ласка уяву...;)

Я розкажу тобі про те, куди ховається ранкова роса, коли сходить золотий помаранч, куди стікають дощові краплі після того як впадуть з обвітрених дерев, куди тікає лісовий каламутний струмок, несучи з собою соснові гілки і запах осінніх гриб...
Читати далі →

Мандарини

А пам'ятаєш - сніг, зима і мандарини,
які з тобою їли на морозі?
Метіль довкола, маршрутки і машини,
і ми з тобою закохані в облозі...

Ти все тікав в обійми до дружини,
чомусь не лив мені словесний бруд,
лиш змерзлими руками чистив мандарини,
а нас тим часом ...
Читати далі →

Тидишь-тидишь-тидишь...

Біжить мій поїзд в далечінь,
за вікнами гуде трава,
ховає образ придуманих везінь,
везе додому несказані слова…

А твій вагон попереду летить,
на тій же колії, розвіваючи думки,
синій поїзд назад до Чернівців нас мчить…
стираю сльо...
Читати далі →

Випхатися із дзеркала, або Причетність до людей додає печалі

Мені би випхатись із дзеркала на волю, і тому відображенню надати крил, запхатись пальцями в акрил, а на щоках позбутись солі, під легким подихом вітрил… Ми тут згораєм під променем палючим, еталонів, прикладів, взірців, серед дорогих автівок, дешевих папірців, і під поглядом колючим, накрохмалених білих комірців!!! А наші душі вже пахнуть шашликом, запеченим на вогнищі чуток, приправленим корицею пліток, Ми так жалюгідно махаєм кулаком, і падаєм під асфальтовий каток… дУмк...
Читати далі →

Щоб дід пишався...

Я рівно 1 день активна на цьому сайті. І вже розумію те, що, мабуть, моє життя буде суттєво відрізнятися від життів шановних відвідувачів. Які теми! Які оказії, які слова! «Куди нам смертним до тілівізора?» - так каже мій дід. А мій дід війну видів, а оці ваші словесні баталії не видів, ...
Читати далі →

Чоловік чи дитина? Легкі роздуми біля сімейного вогнища...

Зараз писатиму щось таке за що мене возненавидить жіноча половина соцмереж. Ну для тих, хто мене знає – то не дивниця, а хто вперше знайомиться з резонансністю моїх думок – будьте обережними на поворотах і в критиці. Поїхали. Мова піде про те, що важливіше для жінки: чоловік чи діти? Читати далі →