Чернівці-Берлін

Вже завтра я втечу із цього міста,
на літаку Чернівці-Берлін,
тектимуть сльози на моє намисто,
сушитиме їх вітер перемін…

Складаю свої сумки й чемодани,
летять шкарпетки, сукні, сорочки,
помади, лаки, туші, і рум«яна,
усе летить із помахом руки…

Я не вагаюсь в тому, щоб летіти,
хоча у мене серденько щемить,
бо я не зможу сонце розлюбити,
у краї де крислатий бук шумить…

Де ще не згас вогонь Нового Року,
на вулицях морозних ожеледь,
ще довгих три години до польоту,
прощання із тобою — теж маленька смерть…

Лиш не скажу тобі ні слова,
авіаквиток пом'ятий у кишені,
відчую, що я пустоголова,
а ти згадаєш Міши, Васі, Жені…

навіщо наостанок зіпсувати настрій?
Ти все одно мене не будеш зупиняти,
лови губами сніг — білий і пухнастий,
а я тебе не буду проганяти…

Тане він, і Чернівці за мною плачуть,
сквери, парки і вулиці,і площі…
лиш ти один, неначе справжній мачо,
сльози не врониш, що може найдорожча…

Не крикнеш вслід „Не їдь, прошу не треба!!!“
В обличчя віє вітер перемін,
і сумно так злітає десь у небо,
літак маршрутом „Чернівці-Берлін“....