Могло статися якесь кохання
Тобою запросто можна було милуватися більше ніж мною. В школі ми з тобою були продуктами далеко не першої необхідності. Ніхто на нас не кидався. Хоч і не були знайомі до цього третього курсу, але спільне невострєбуване минуле давало кілька тем для розмов. Бути популярним серед дівчат, дивувати їх, бути таким собі Казановою, просто бути для них. Чи не того самого хотілося і мені?.. ну звісно серед хлопців. Подейкували, що ми ідеальна пара. Але, на жаль ініціатором наших відносин були не ми. А ті, що подейкували. Була певна милість в тому як ти тарабанив мені віники з ромашок під університет, поки в твоєму університеті за тобою баби скакали з вікон.
Так подобалося тобою крутити направо і наліво, і кусатися… Пристрасть. Вона була. Єдине, що в мене було. З тобою хотілося і хотілося не дуже. Ти був як лоскітка. Весело і смішно. Як виявилося до сліз. Якось ти в шостій ранку тікав чужими грядками і городами від наших нічних балачок руками. У розум почало щось заповзати і я вирішила вигнати тебе з голови і не пускати в інші органи. Бо могла статися якась біда. Могло статися якесь кохання.
Ішли місяці, із випадкових ниток зустрічей і цілувань намотувався клубок почуттів і вимотувався клубок нервів.
Щось теліпнуло нами тієї ночі на озері, якісь дияволи ховалися від вогню наших свічок по кущах, нашіптували тобі усякого дурного на вуха і в момент як сходило сонце… я почула….
Ми цілу ніч удвох дивилися на зорі,
з них скапувало тобою куплене вино,
сміялись ніби діти чи психічно-хворі,
з того, що було давно...
Свічками вкрита наша дивна постіль,
зеленим листям землю замело,
та бути разом — це не просто,
й згадати те, чого насправді не було...
Тепла багато, ще більше у долонях,
і поцілунки обпікали моє тіло,
лиш сумніви і біль, по моїх-твоїх скронях,
не та для тебе я, ким бути я хотіла..
Найстрашніша, найсолодша ніч на світі,
ніч несказаних всіх слів, неспіваних пісень,
вставало сонце й розуміла я щомиті,
для кожного із нас іде окремий день...
… Я почула, що ми залишимося друзями. А як же ж? Як же ж я? Як же ж те, що заповзло? Що це за політика така? У потилицю ніби тарахнуло бумерангом. Тепер зі своїх органів виганяв мене ти. У тебе з’явилася майбутня дружина, забута тобою зі мною кількома вечорами, уплетеними в п’яні обійми і п’янкі поцілунки. Ти хотів дивувати і бути Казановою, крутив їй повний кошик серветкових трояндочок на моїх очах, вона стрибала в свій останній поїзд, а мені біля стін щось шепотів таке еротично-закохане.
Пристрасть. Була пристрасть. А могло статися якесь кохання….але …потім ти одружився.
2 коментарі